XC Дуатлон І етап літньої серії TRIATMAN
3 травня 2015 року в парку відпочинку біля метро Дорогожичі відбувся І етап літньої серії TRIATMAN з дуатлону: біг 5 км + вело 15 км (МТБ) + біг 2,5 км. Участь у цих змаганнях для мене була нічим іншим, як провокацією, необдуманим рішенням і авантюрою. Чому? Розповідаю.
Ознайомившись через Інтернет з трасою, по якій треба їхати на вело, мене трішки насторожила її складність. Може, для когось - це звичайна прогулянка, але я ще по такій трасі не «прогулювався», тобто, взагалі, не маю досвіду екстремальної їзди велосипедом по горах. Мій один приятель за тиждень до старту ознайомившись з трасою, відмовився від участі в змаганнях через її складність. Я вирішив ризикнути, бо цікавість і непередбаченість переважали.
О 7:00 ранку почув як дощить за вікном, і промайнула думка, чи не скасують перегони? Телефоную Ястребову М.І., щоб дізнатися про ситуацію, нащо він сказав, що їдуть оглядати трасу і пізніше повідомить про її стан, і зокрема, чи варто змагатися. Тож я чекав на рішення організаторів, але все одно збирався в дорогу. Через годину знову набираю Ястребова, який запевнив мене, що можна змагатися, траса нормальна і майже суха, ще й дощик припинився. О 10-й ранку я виїхав велосипедом з Виноградаря до метро «Дорогожичі» (це близько 10 км розминки). Ровер «позичив» у доньки і, хоча він непризначений для їзди крутими схилами та ярами, але іншого я не мав.
Приїхавши до місця старту, я побачив чималу кількість учасників, які проходили реєстрацію та оглядали трасу перегонів. Отримав свій № 21 та разом з Баришпол Андрієм і ще декількома перегонцями поїхав знайомитися із загадковими стежками. Перше враження від побаченого - шок, бо не думав, що доведеться долати такі перешкоди: круті схили та підйоми, різкі повороти та коріння дерев, горбочки та пеньочки, багнюку та калюжі, одним словом – перегони на виживання. Я не панікував, а навіть завівся на боротьбу, адже щось нове, невідоме завжди надихає на подвиги.
За декілька хвилин до старту я просто відпочивав та спілкувався з приятелями, зокрема Рябовим В., Баришполем А., Бойком М., Ясним Є., Ткаченком Д.. До речі, саме Ткаченко і врятував Рябова від загрози зриву участі в змаганні. Під час огляду велотраси, розірвався ланцюг Володіного ровера. Що робити? Рябов у розпачі: подолавши самотужки відстань від Чернігова до Києва, він не очікував на таку неприємність. Усі взялися чимось допомагати у розв’язанні цієї проблеми і, на щастя, Ткаченко Дмитро позичив ланцюг зі свого велосипеда Рябову, бо сам Дмитро планував пробігти тільки 1-й етап без велоперегонів. Ще раз переконуюся, що коли дуже чогось хочеться, то обов’язково досягнеш, звісно, не без допомоги Господа і хороших людей.
Нарешті запросили всіх учасників на старт і по команді Андрія Ястребова всі рушили вперед за пригодами. Я вирішив 1 –й етап бігу на 5 км не форсувати, щоб зберегти сили на велоетапі. Молодь вирвалася вперед, Рябов за ними, а я за Рябовим, так і трималися майже всю дистанцію. На половині дистанції я обійшов декількох бігунів і фінішував чи то 4-м, чи то 5-м, але точно в групі лідерів, з результатом 18 хв 10 сек., навіть не втомившись. Забігши до велозони, я ще відпив водички перед дорогою, бо на складній трасі можливості промочити рота не буде, і вперед за адреналіном. Маршрут почався для мене з крутого підйому, на який довелося самотужки викочувати ровера, а далі через плити звернув у ліс стежкою повз яр. Максимально сконцентрував свою увагу на проходженні траси з її сюрпризами. Я добре відчуваю під собою землю, тому мені вдавалося оминати всі перешкоди без зайвих над усиль. На відрізку затяжного спуску я тиснув на гальма переднього і заднього коліс, і ледве встигав оминати корчі, пеньки та горбочки, а ще треба було вдало вписуватися в повороти, коротше, – це випробування на увагу та кмітливість. Перше коло, а їх було три, я їхав спокійно і обережно, мені ніхто не заважав, крім Бойка М., який наздогнав мене, і його довелося пропустити вперед..
Друге коло я вже форсував упевненіше, мене обігнав Зубченко Віталік, який летів уже до фінішу за золотом, а я чекав, коли ж мене наздожене Ясний Жека. І наздогнав, на половині третього кола разом із Тереховим Єгором. Я їх чемно пропустив уперед, якраз перед спуском на стежку вимощену бетонними плитами, а сам подумав, що далеко не втечуть, адже попереду біговий етап. Тяжко давалися мені останні кілометри цих виснажених перегонів, ноги німіли, відмовлялися педалювати, а я себе змушував терпіти. За 500-700 м до фінішу я порівнявся з Бойком М., який вже завершував 3-й етап бігу, він мене ще й підштовхнув під гірку, на що я йому порадив берегти сили і подякував за підтримку. Моральна підтримка була також протягом дистанції від Ястребова М.І., Прокопенка О. та інших.
Ось, нарешті, фінішна пряма. Заїжджаючи до транзитки, я на швидкості не вписався в коридор, тому трішки замешкався. Пришвартувавши свого «коня» педального, ковтнув водиці і - вперед наздоганяти суперників. Думав, що після такого катання, мої ноги не бігтимуть, аж ні, вони крутилися мов колеса. Через 300 м обганяю двох юнаків, котрі обійшли мене на 3-му колі велоетапу, а ще через 200 - Жеку з Єгором, які чемно мене пропустили. Які ж ми, спортсмени, все-таки, чемні та виховані. Далі ще якогось молодчика дістав, який тяжко хекав, долаючи підйомник. Я йому порадив інтенсивніше працювати руками, він подякував, а я впевнено наближався до фінішу. Все! Фініш! Я вперше подолав дистанцію такого формату без падінь і травм (падіння були з подряпинами та синцями). Назустріч ішла моя Люба, яка привітала мене, від чого я швидко відновився.
Чекаючи інших учасників на фініші, ми (хто вже фінішував) ділилися своїми враженнями, а їх було багато. Після завершення змагання для дорослих ще відбулися перегони для дітей, які вже за півгодини і вони фінішували. Невдовзі розпочалася церемонія нагородження, на якій мені вручили медаль з дипломом та призом за перше місце у віковій категорії 40 +. Задоволеним і, на диво, невтомленим я поїхав на своєму «втомленому», загнаному і в багнюці педальному «коні» додому. Велика подяка всім організаторам таких цікавих перегонів.
03.05.2015
Ігор Саханда
